Того року в ашані купив продовження книги «Витончене мистецтво забивати на все»: «Усе замахало, але надія є».
Почав я її читати ще тоді, але якось воно мені не пішло. Того тижня я врешті зібрався та добив половину що залишалась.
Ця книга вже більше філософська і менш селф-хелпова ніж попередня. Можливо тому вона мені так важко давалась, незважаючи на маленький об'єм, всього 200 сторінок.
Автор починає з уже давно знайомих нам концепцій Системи 1 та Системи 2: перша це «швидке», емоційне мислення, друге це повільне, раціональне, енергоємке.
Тут ці системи називаються Серце та Розум і далі пів-книжки автор наводить нам всілякі різні приклади їх взаємодії.
Друга частина книги присвячена релігіям та ідеологіям, в яких людство шукає сенс життя. Загалом тут теж переливається з пустого в порожнє.
Завершується все це коротким описом що нас чекає у майбутньому, коли штучний інтелект стане більш потужним ніж зараз.
Із всієї книги я майже не виніс ніякого actionable advice: поради яку можна було б застосувати.
Єдине що перетинається з іншими книгами які я читав, та що має сенс це те що людині варто вибудувати систему внутрішніх цінностей та опиратися на неї, а не залишатися на рівні розвитку дитини, коли є тільки біль та насолода, або підлітка, коли біль можна потерпіти щоб потім отримати насолоду. Доросла людина не має безумовного потягу до насолоди, та не проводить все життя у торгах за щось краще, а керується внутрішніми чеснотами, які дають їй змогу долати життєві негаразди.
Так що всі хутко у бобик виписувати собі цінності, як заповідав Кемп, бо інакше так і залишитеся дітьми.
Книгу не рекомендую. Нагадаю також про відгук на попередню книгу від цього ж автора: Прочитав «The Subtle Art of Not Giving a Fuck»/«Витончене мистецтво забивати на все».
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
