В Краматорську ми забрали з НП корм для тварин, та поїхали на зустріч з військовими.
Зустрілися з азовцями з протитанкового дивізіону. Ми раніше передавали їм пікап, який досі успішно працює, термухи, екофлоу, та багато чого іншого. Цього разу відвантажили 6 здорових ящиків сухпаїв Їдло — понад 1200 порцій! Дуже радий був бачити всіх бійців, з якими ми зустрічалися ще влітку, живими й здоровими.
Вже був вечір, мені здалося що хлопці були втомлені та заклопотані, тому ми швидко записали подяки, пофоткалися, та вирушили далі.
Хочу зазначити, що з подяками бувають нюанси. Не всі військові вміють говорити на камеру, не всі вміють зніматися, не всі фотогенічні. Деколи мені здається що їм це не дуже комфортно, і я їх розумію. Вони воюють, і мають цілу купу турбот, а тут приїжджають волонтери й вимагають фотосесію. Я не знаю чи є якась позитивна кореляція між «медійністю» військових та їх забезпеченням, тому не можу тут нічого стверджувати, але мені все-таки здається що непогано було б мати на роту одного-двох спеціальних людей які вміють в публічні виступи.
Після того ми поїхали далі, до 24-ої ОМБр, в рембат. Антон хотів познайомитися з ними та відзняти контенту для HELP99.
Прийняли нас дуже тепло. Нас зустрічало четверо військових — троє чоловіків та одна жінка, Анжеліна. Приготували вечерю. Мені, представнику гастро-меншини, навіть спеціально повисмикували м'ясо з плову, не очікував такого☺️. Антон пішов знімати контент, а ми з Мартом балакали з пані військовою. Виявилося що раніше вони були у складі 25-го батальйону славетної 128-ої ОГШБр, а потім їх якось відокремили та перевели у 24-у.
Мене приємно вразило що військові дуже добре відгукувалися про свого командира. Вони розповіли що він перебуває постійно на лінії зіткнення, є справжнім бойовим офіцером та дбає про особовий склад. Загалом в армії є різні командири, я всякого наслухався, але тут мені було дуже приємно усвідомлювати що нас боронять достойні люди.
Також Анжеліна розказала нам про ініціативу зі створення бази відпочинку для військових. Зазвичай особовий склад під час ротації між опорником та позиціями не відпочиває, а займається якоюсь діяльністю. Вони ж облаштували спеціальну базу з окремими кімнатами, банею, комфортними умовами. До військових туди можуть приїхати жінки й взагалі вони там реально можуть відпочити.
Така «відпустка» дуже мотивує бійців, бо вони точно знають що їм треба відпрацювати на позиціях, наприклад, 10 днів, а потім вони матимуть змогу відпочити та перезарядитися в найкращих умовах. Коли людина знає, що страждання закінчаться, то вона переносить їх стійкіше. Дослідження шукати не буду.
Серед головних потреб виділили зв'язок. Старлінки надзвичайно допомагають і потрібно їх більше. Рації теж. Ну і пікапи, куди без них.
Ми дуже душевно посиділи, військові були супер гостинні, і це напевне найприємніший епізод із всієї поїздки.
На вулиці я помітив 60 мм міну, що просто лежала собі на траві. Питаю в Анжеліни — „то нерозірвана?“, — „ага, в нас тут ще ось кацапська є“, веде до іншої ділянки. На траві лежить невеликий циліндр з дротом для встановлення розтяжки „до рук не беріть, бо може вибухнути”🤪
Після того Март передав півтора десятка спальників, ми пофоткалися і поїхали ночувати до евакуатора Сергія Іванова. Про нього завтра.
На світлині бійці записують подяку для Марта та NAFO.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
