Після зустрічей з військовими ми поїхали на ночівлю. В нас виникла невелика халепа з розміщенням, тому ми попросилися до Сергія і він люб'язно погодився прийняти всю команду. Цей пост присвячую йому.
Сергій Іванов — зараз один з найвідоміших евакуаторів людей з прифронтових зон. Перед тим як розповісти про нього, прошу поставити вподобайку та підписатися на його телеграм канал @donbassevacuationfrontline.
Евакуювати людей він почав ще в перші тижні війни. Спочатку відправив родину до кордону, потім вивозив людей з Київської області, потім перемістився на Донбас. З Бахмутського району він вивозить людей вже пів року. Щодня він їздить до міст та сел, та забирає звідти людей.
За весь час він не попадав у серйозні халепи, хоча був близько. На інстаграмі ви можете подивитися відос де снаряд прилітає в 100 метрах від під'їзду біля кого він чекав людей, є відос де міна падає у 20 метрах перед машиною, всяке бувало, але він завжди виходить неушкодженим з цих ситуацій.
Допоки це було ще можливим, він вивозив людей з Соледару, але на момент нашої зустрічі там вже тиждень як просунулися кацапи, і їхати туди було вже смертельно небезпечно. Відомо що там пропало двоє його друзів, британців, теж евакуаторів.
Я запитав, як так трапилось, і Сергій пояснив, що з часом, коли ти щодня їздиш по небезпечним місцям, то почуття небезпеки притуплюється. Тобі здається що якщо ти проїхав десь вчора, то так само проїдеш і сьогодні. Тому одного дня ланцюжок успіхів обривається, і поворот не туди стає фатальним. Він вірить, що британці живі й з ними все буде гаразд. Сподіваюсь на це теж.
Я запитав, чому люди не виїжджають, чому залишаються жити в таких важких умовах? Поширена думка що це ватани-ждуни, які чекають окупантів, але Сергій вважає що таких дуже небагато. В основному залишаються люди, які просто не бачать себе десь в іншому місці. А як же постійні обстріли? Каже, є люди, які хизуються тим що були недалеко від обстрілів, або навмисне ходять містом і не ховаються.
Я запропонував Сергію фінансову підтримку, кажу давай збір зроблю на каналі поремонтуємо тобі буса, але він скромно відмовляється. Каже що співпрацює з французьким фондом, який покриває повністю обслуговування авто та пальне, оренду помешкання і ще зверху трохи насипає. Також завдяки фонду Сергій матиме можливість з'їздити за кордон, щоб побачитися з донечкою.
На евакуації буває всіляке — часто немає зв'язку і він приїжджає по адресі та гукає людей. Буває таке що люди довго збираються, буває що відмовляються їхати, тоді доводиться їх якось вмовити. Каже, дівчина в команді дуже добре допомагає в таких випадках — люди більше їм довіряють, та схильні піддатися на вмовляння. Буває таке що приїжджає, а людей немає.
Поки ми сиділи й балакали, то Сергій показав проморолик який він відзняв та змонтував для одного музиканта, в цивільному житті він відеомонтажер. Кажу йому, „роби контент для телеграм каналу“, той сміється, „та вже не знаю що знімати, сюжети одні й ті самі, локації теж вже знайомі“.
Зараз темпи евакуації знизились. В Соледар не поїдеш, в Бахмуті теж вже мало заявок. На ранок він мав вирушати до Прасковіївки.
Сергій супер спокійний, я б навіть сказав флегматичний. До обстрілів та небезпеки звик і каже що подекуди навіть знаходить задоволення в поїздках. Такі люди викликають надзвичайну повагу.
Ми поспілкувалися та й зібралися спати. На всіх місця на диванах не було, тому ми згадали що в нас повний L200 спальників, хлопці зганяли за ними, і ми вклалися спати.
Щиро вдячний Сергію за теплу зустріч, хорошу бесіду та супроводження нас до Бахмуту. Про це завтра.
Не забувайте підписатися на телеграм інстаграм та фейсбук Сергія.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
