Так, нарешті Бахмут🙈
Ми підвелися о шостій, швиденько поснідали Їдлом та зібралися вирушати. Підходимо до наших автівок та помічаємо, що в L200 спустило одне колесо. Уважно придивилися і побачили що в ньому стирчить цвях. Обговорили що робити, чи шукати шиномонтаж, чи залишати, але вирішили що ризик опинитися в Бахмуті зі спущеним колесом не вартує того, тому перевантажили спальники в інше авто. Сергій також домовився що з Парасковіївки людей забере інша команда, тому він погодився завантажити частину стафу собі в бус і провести нас.
Хлопці, Март та Антон, дуже хотіли передати цю машину саме в Бахмуті, щоб зняти контенту для людей які ці машини купують, і я бачив що вони надзвичайно засмучені та розчаровані цією прикрою ситуацією. Ми виїхали.
З Краматорська до Бахмута їхати десь годинку. На трасі постійно відбувається двіж. Туди й назад їздять пікапи, бандеромобілі, медеваки, важка техніка. Бачили і нашу та іноземну бронетехніку, це дуже тішить. Простір надзвичайно насичений військовими, дуже відчувається близькість до фронту.
Ближче до Бахмуту стало чути нашу арту та кулемети. Арта працює нон-стоп, гуп, гуп, гуп, щокілька секунд чути виходи. Час від часу щось прилітає назад, але мені здалося що виходів було значно більше. Кулемети теж постійно працюють. На відео, що я публікував, то все чути.
Ми під'їхали до літака, це крайня західна точка Бахмуту, біля якої всі фоткаються. Пофоткалися там, і рушили далі.
Будинки на вулицях, по яких ми їхали, не здалися мені надто зруйнованими. В основному постраждали вікна, а так то все було ±ціле. Загалом, я вже надивився на руйнування, ще коли їздив на початку квітня в Бородянку, тому ставлюсь до того спокійно.
Михайло Сторожук з «Київської команди порятунку тварин» дав декілька адрес, по яких жили люди з тваринами. Їх команда два тижні вивозила тварин, дуже раджу почитати його фб. Ми поїхали по першій адресі, там було дві триповерхові хрущовки.
Зупинилися, я вийшов з автівки та побіг у двори. Зайшов в перший під'їзд, почав гукати людей. Досить швидко підвал відчинився, звідти вийшов дядько. Кажу „тварини є?“, — „ми не віддаємо вже”, він подумав що ми евакуатори. „я вам корму привіз“, — „а, корм давайте, давайте, в нас 4 коти“. Біжу назад до машини, дядько за мною. Видаю йому мішки, питаю, „де ще є?“. Дядько каже що через один будинок в підвалі живуть двоє чоловіків з котами.
Йду туди, по дорозі знімаю відос. Спускаюсь до підвалу, гукаю людей знову. Виходять двоє чоловіків, вітаюсь, кажу що привіз корм. Вони радо погоджуються взяти, та йдуть за мною до машини. Видаю ще, питають, „а мокрий у вас є?“, — „є!“, розумію що зовсім забув про те що в мене ще й консерви. Мішки в машину покидали так-сяк, а вони були внизу. Видаю дядькам консерв. Також розумію що попереднім дав тільки сушку і вирішую донести консерви їм також.
Беру консерви та біжу до першого під'їзду. Відстань там невелика, дві хрущовки всього, 150 метрів.
Отож, я біжу по товченому склу до того під'їзду, навколо немає нікого, будинки побиті, чую як зверху дзижчить дрон, чую виходи арти, десь працює кулемет. На мені плитоноска, каска, аптечка, все як має бути, в руках пів палети консерв (15 штук). «Порятунок рядового Барсика»! В цей момент я трохи відчув себе героєм який біжить під обстрілами на допомогу до друзів. 10/10 експірієнс, повторив би ще😅 Якщо спілкування з військовими було найкращою «позитивною» подією, то ці 150 метрів пробіжки найкращою «пригодницькою».
Забігаю у під'їзд, гукаю людей, але цього разу мене не чують. Вирішую що залишу консерви просто там, вони як вийдуть то побачать. Залишаю та повертаюсь назад до автівки.
Продовження далі👇
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
