В роботі та житті мене сильно дратує велика кількість роботи в прогресі. Нема нічого гіршого, аніж наполовину зроблена задача, що стоїть на місці.
Причини можуть бути різними: незалежні від нас, наприклад очікування логістики, відповіді від людей яких ми не можемо пришвидшити; залежні від нас — прокрастинація.
Такі задачі постійно займають місце в умовній робочій пам'яті мого мозку та нагадують про себе, заважаючи робити інше.
Тому зазвичай я докладаю всіх зусиль, щоб не збільшувати work-in-progress, а доводити до завершення те що розпочав. Якщо ж трапляється таке що задача чогось очікує, то не починаю робити нову все одно.
Завжди є спокуса набрати всього більше, але я цього уникаю.
Інакше дуже швидко накопичуються недороблені шматки, артефакти, що швидко застарівають та засмічують оточення.
Одна задача на роботі — один волонтерський збір — одна задача поза роботою в одній окремій сфері життя. Одна країна — один народ — одна мова — одна віра.
Не завжди воно вдається, і коли не вдається то в мене конкретно підгоряє.
Але що поробиш, життя не детерміноване.
P.S.: статті на купу сторінок де те саме тільки з графіками та поясненнями: How finishing what you start makes teams more productive and predictable та Useful engineering metrics and why velocity is not one of them.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
