У 2006-2010 роках я активно грав в різних рок-гуртах. Найуспішнішим був Time To Live, ми відіграли багато концертів, були відносно популярні у своїй ніші (хардкор панк), потім я покинув гурт, а пацани ще багато виступали, записали альбом та спліт.
Минулого року я після дуже довгої перерви знову почав відвідувати рок-концерти, і цікаво ретроспективно оцінити власну діяльність.
Отже, приймемо за аксіому що всім хочеться бути більш популярними. Брехати не буду — виступати перед заповненим залом приємніше ніж перед порожнім, мати багато прослуховувань ліпше ніж мало, бути приводом для обговорення краще ніж не бути ним. Нішевих індюшатників з двома прослуховуваннями на спотіфаї та пацанів на корпс пейнті що видаються тільки на касетах залишимо осторонь.
Які фактори впливають на популярність локальних гуртів? Перелічу декілька:
Тусовочка — це люди які вас підтримують незалежно від того що ви робите. Friends, family, fools. Чим вона більша, тим, звісно, краще. Можна вкладатися в її розвиток, а можна сичувати та ні з ким не дружити. Ми свого часу мали невелику кількість фанів з КПІ та неформату, але не робили нічого для її збільшення. Наприклад, дружба та регулярна зустріч з тими ж неформатськими явно пішла б нам на користь. Натомість ми стояли дещо окремо та належали до малочисельної групи КПІ-корщиків.
Медійність учасників — аналогічно попередньому пункту, якщо в гурті є людина що активно веде соцмедіа, то це автоматично збільшує популярність. В тих роках був неймовірно популярний гурт який не зробив жодного виступу, через високу медійність його лідера. Я в ті часи тільки недолуго срався на неформаті, а інші хлопці не відсвічували. Це складно повторити.
Запам'ятовуємість текстів та можливість поспівати публіці — це одна з найхарактерніших ознак успішної команди. Коли публіка знає слова, підспівує та може натовпом прокричати приспів («сінгалонг») то це сильно підвищує енгейджмент, навіть якщо музичний матеріал посередній або одноманітний. Також зараз вважаю що тексти потрібно робити українською. В наші роки це було не прийнято — всі співали англійською. Звісно в нас були моменти на підспівування, але не так багато, плюс постійно високий темп музики не йшов цьому на користь.
«Танцювальність» музики — потужний брейкдаун для накачаних ♂ лисих хлопців, полька в 180+ для церклпіту. Під бластбіт ніхто танцювати не буде.
В цьому світлі я заново переосмислив професію «продюсер» та значення рекорд-лейблів. Раніше я не розумів що воно таке, а зараз бачу що це мало не найважливіший елемент успішного колективу. Продюсер це людина яка шарить як збудувати успішний проєкт, яка має відповідні зв'язки й так далі. Звісно, локальні гурти нецікаві умовним «продюсерам», бо грошей там немає, але цю роль хтось повинен на себе взяти.
Маркетинг є усюди й потрібно ним займатися. Хто не займається — виступає перед порожнім залом☝️
Звичайно це не все, лише те, чого не вистачало, на мій погляд, нам (інші хлопці можуть мати іншу думку).
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
