Того тижня між візитом до психотерапевта та обідом з товаришем мав годину часу, і знову вирішив заскочити до вже відомої читачам книгарні у Гулівері.
Дівчат, що піддали б сумнівам мої вподобання, цього разу там не було. Також, ще по дорозі я вже уявляв, яку книгу хотів купити. Кілька тижнів тому ви з моїм товаришем та котичем відвідували знайому ветлікарку. В неї складні життєві обставини та важка доля. Ми трішки поговорили, а після того товариш зауважив, що ми щойно пограли у гру та послався на цю книгу. В мене те відклалося у пам'яті і я вирішив її прочитати.
Тож книга у мене, український переклад, видання 2022 року.
Перше, що мене здивувало, це те що книга була написана ще у 1964. Друге — що книга більше схожа на посібник для психологів та психіатрів, аніж для пересічних людей. Я чомусь очікував, що книга буде новішою, та якщо так можна сказати, менш науковою.
Отож до книги. Автор робить твердження що людина складається з трьох так званих «Я-станів»: Дитина, Дорослий та Батько. Кожен з цих станів має свої функції, і зазвичай людина знаходиться в одному з них та змінює їх за потреби, свідомо, чи ні. Взаємодії, або «транзакції» між людьми відбуваються між цими станами, і для всілякої діяльності є найбільш «доцільні» стани.
Проблеми найчастіше виникають коли людина звертається до одного з Я-станів, наприклад Дорослого, але відповідає їй інший, наприклад «Дитина».
Автор дає визначення «гри» як серії «транзакцій» що містять прихований сенс, а сама гра прямує до чітко визначеного результату. Крім ігор, також є «операції», «розваги» та «процедури».
Далі нам пропонуються для вивчення власне ігри. Опис кожної гри має тезу, антитезу, ролі, приклади, список переваг які отримують гравці, та ще деякі деталі. Все це дуже схоже на «Патерни проєктування», тільки про людей.
Наприклад, гра, в яку ми грали з ветлікаркою називається «А чому б тобі не — так, але». «Безпорадна людина» висловлює проблему а «Радники» пропонують її вирішення. Але гравець насправді не хоче розв'язувати свою проблему, тому він намагається придумати заперечення. Далі радники проводять ще один раунд, і так до кінця. Як правило, ідеї закінчуються, і «безпорадний» виграє. Він отримав перевагу — самоствердився. Антитеза — негайно визнати правоту безпорадного таким чином розчарувавши його.
Таких ігор дуже багато, наприклад чоловіки часто люблять грати у «General Motors» — обговорення автомобілів, американське суспільство має дуже важливу гру «Боржник», весь світ з азартом грає в «Алкоголіка». У стосунках люди бавляться в «Милий», «Кут» та «Якби не ти», і так далі.
У нас в чаті учасники полюбляють «General Motors», також нещодавно ми гуртом пограли в «Колись давно», «Бідолашний я» та інші „цікаві“ ігри.
Я бачу користь цієї книги для себе в тому, що вона допомагає розпізнавати небажані патерни, та через їх усвідомлення або застосовувати антитези, або відмовлятися від ігор.
Коли людина звільняється від ігор, то вона натомість має можливість проявляти усвідомлення того що відбувається навколо, жити тут і зараз, проявляти спонтанність та близькість.
Книга містить декілька недоліків: не всі ігри мають опис, очевидно, автор мислить що ми самі здогадаємося про їх зміст з назви, не всі містять повний аналіз, тобто автор може обмежитися лише тезами та антитезами, залишаючи інше читачеві. Можливо я не маю достатньо досвіду що зробити відповідні висновки, хотілося б звичайно мати повний довідник.
Книга коротка, я прочитав її за день. Поки читав, то ми з дружиною зіграли в пару ігор. Досить прикольно це усвідомлювати у такому світлі.
Переклад місцями кульгає. Деякі американські фразеологізми переклали як є, що трішки псує враження.
P.S.: книга досить стара, перевидання з якого зроблений переклад було у 1996, тому я не знаю чи якісь новітні досягнення психіатрії спростували або доповнили викладені тези. Буду радий якщо читачі на це вкажуть. upd: написано що книгу критикують за надто спрощену модель людських стосунків.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
