Ходив кілька тижнів тому у книжковий магазин. Кортіло купити якусь паперову книгу. Я надаю перевагу саме паперовим книжкам через те що вони дають сфокусований досвід читання. Смартфон відвертає увагу, а електронні читалки мені не пасують.
Так от, зайшов я в магазин, ходжу туди сюди, зупинився на стійці з міксом селф-хелпу та бізнес-літератури, роздивляюся що є.
Раптом чую як поряд дві дівчини щось голосно обговорюють. Повертаюсь та бачу двох зумерок, років по 20. Одна з них має фарбоване у синій волосся, обидві одягнені в модні зараз оверсайзед речі, такі самі які носили мої батьки на початку дев'яностих. Ніяк не можу звикнути до цієї моди, як на мене, виглядає це жахливо.
Вони беруть книжки на стійці про стосунки та глузують з них.
— «Як вийти заміж», ахаха, хто це таке придумав? Нав'язують нам стереотипити!
Прислуховуюсь. Вони витягають ще якусь книгу, щось там читають, знову сміються. Наступна цитата — з книги «Чоловіки з Марсу, жінки з Венери». Я впізнаю її по слову «венеріанка».
— Яка маячня! Ахаха, все це не доведено, не має під собою жодної наукової бази, повна фігня.
В мене починає підгоряти. Я читав цю книгу, та вважаю що вона містить слушні поради. Мене засмутило що вони так відгукуються про хорошу книгу. Вирішую захистити свої цінності:
— Ну, насправді це хороша книга. Вона містить універсальні поради щодо стосунків. Інші схожі книги та концепції говорять про те саме.
Та що з фарбованим волоссям відповідає мені досить агресивно:
— Це все не доведено, це маячня для дурних людей.
— Не впевнений на рахунок доведеності, але ці ідеї логічні та повторюються у багатьох книжках, там все те саме.
— У всіх книжках написано одне й те саме, бака.
Розумію що спільної мови з панянками я не знайду, а обговорення їм нецікаве, вони не запитали в мене чому я вважаю що книга корисна та як вона допомогла мені. Зливаюсь.
— Мені ця книга свого часу допомогла.
— ...
Думаю — навіщо я з ними взагалі почав говорити? Лише даремно понервувався. Постояв ще там трохи, не знайшов нічого цікавого та пішов у магазин навпроти.
Ходжу там роздивляюсь, продавчиня питає — „може вам щось підказати?”, — „сам не знаю чого хочу, дякую”.
Через хвилинку погляд чіпляється за «4000 тижнів». Згадую що саме цю книгу я шукав і хотів купити.
— Я шукав ось це, загортайте.
Коли виходжу з магазину, бачу, що зумерки перемістилися за мною та ходять проміж рядів щось обговорюючи.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
