Характерною рисою бідних людей є раціоналізація власної бідності. Наприклад йдеш по вулиці і бачиш пані на порше. Грошей на порше в тебе немає і навряд колись буде, тому вмикається механізм раціоналізації:
«Та той порше жере 30 літрів, нашо воно треба?»
«Машина це просто засіб переміщення з точки А в точку Б. Мій кіа ріо нічим не гірший!»
«Та то панянка заробила не власним коштом а їй подарували за красиві очі!»
«Та то вона в кредит купила а сама бідкається!»
«Хаха порше, буде більше часу стояти на СТО!»
«Пф, жебрачка, на гелік не вистачило!»
І так далі. Всі ці історії що айфон це оверпрайс, битий американець нічим не гірший за нове авто з салону, в топовому ресторані готують ті самі шеф-кухарі що й в шаурмі через дорогу, в центрі жити незручно бо постійний двіж та ніде паркуватися, і так далі, і так далі. Хто як може, намагається виправдати свою лінь, безталанність, невдачу.
Так от, пані та панове, це все—кислий виноград. А ви—лисиця яка не може скуштувати смачненького, а тому переконує сама себе та оточуючих у тому, що виноград зелений і не дуже його й хочеться.
Пропоную негайно це усвідомити та припинити брехати cобі й іншим, натомість старанніше працювати щоб наступного разу вже самому сидіти в тому порші, і не в Києві, а в Маямі.
Порше краще за шкоду. Хата в центрі або маєток за містом краще ніж бабусин хрущ на Борщазі. Айфон краще за хуавей. Багатим бути краще ніж «розумним» бідняком.
Такі справи.
P.S.: на півміри теж ні в якому разі не можна погоджуватися.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
