Днями зустрів у їдальні БЦ екс-колегу з першої роботи. Я подумав що з дуже високою ймовірністю вона досі працює в тій самій конторі, бо їх офіс теж знаходиться в цьому БЦ. Після обіду перевірив по лінкедіну, так і є—пані працює там само з 2008. Тобто вже 14 років. Я чомусь думав що вона давно релокувалась, бо релокація це стандартний етап еволюції весларя в тій компанії.
Спочатку ти студент і шуруєш вилкою унітаз, потім потроху ростеш, потім їдеш у відрядження, потім можливо на тимчасову релокацію на кілька років, потім стаєш менеджером, потім ще відрядження і врешті якщо ти достатньо впертий то релокуєшся вже з кінцями. Бажано до Штатів, а не до якогось гадючнику типу Гватемали.
Тому ще дивніше було зустріти її тут під час війти. Альо, всі жінки поїхали до Європи щоб ракета на голову не впала, ти чому досі тут?
У термінах концепції корпоративної динаміки що зветься «Gervais Principle», така лояльність а також належність до класу менеджерів середньої ланки зветься Cluelessness, тобто «Безглуздість». Така людина формує у собі збочене почуття лояльності до контори коли очевидно що контора не лояльна до неї. Працює за менші ніж на ринку гроші, готова поступатися власними інтересами заради інтересів компанії і так далі.
Рецепт виховання таких людей назвичайно простий: берете студента, пудрите йому мізки корпоративним булшитом, обіцяєте потужну кар'єру та сорочку менеджера, змушуєте працювати його з технологіями які непотрібні на ринку. Пара років—бум—у вас готовий безглуздий, що працює за копійки, не має волі змінити роботу, та готовий овертаймити щосуботи.
Звучить безглуздо? Ви просто не уявляєте, скільки людей готові сидіти таким чином у зоні комфорту. Я сам такий був, я знаю.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
