Як був малим то постійно скирдував гроші. Наскирдоване витрачалось на лего, інші іграшки та дитячу фантастику типу російських фанфіків на «Трансформерів».
Про ті гроші знали друзі та знайомі, тому у мене часто позичали. Нажаль негативний образ успішного кредитора з книги «Республіка ШКІД» міцно засів у мене в голові, тому я не давав гроші під проценти, а варто було, зараз би вже по-любе мав геліка.
Повертали гроші ±нормально, але були і нюанси. Останній борг у розмірі ~40 гривень що я дав у 2004 році, я так і не побачив.
Уже коли трохи підріс, то мав трохи халепи з боргами про які доводилося нагадувати по півроку хоча брали «на місяць».
З часом через практику до мене прийшло усвідомлення—якщо люди бачать що ти легко віддаєш гроші, то вони буде намагатися витягнути з тебе якомога більше.
Як тільки людина розуміє що для тебе не є проблемою переказати на картку, наприклад 10к грн, то вона починає цим користуватися, а потім і підвищувати ставки.
Тому зараз я дотримуюсь наступних правил:
- Не показую що легко прощаюсь з грішми. Навіть якщо ціна підходить, не треба з понтом діставати котлету та питати “а чо так дешево”.
- Не показую що легко можу передавати гроші. Якщо навіть на картці є 100к, а просять 3к, то кажу, “ок, завтра перекажу бо зараз немаю”.
- Відмовляю дати в борг ще раз, якщо вже зробив помилку та дав гроші ненадійній людині. “Зараз немає можливості позичити”, навіть якщо така можливість є. Нічого не пояснювати, та не піддаватися на благання. Немає і крапка. Потребує деяких зусиль, особливо у маминих синків, які все життя на все погоджувались.
Завершу стандартною мудрістю “давайте в борг без очікування що його вам повернуть”.
P.S.: ну і звичайно нікому та ніколи не варто з порогу казати що ви працюєте в ІТ.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
