Тиша

В перший тиждень війни ми допомагали врятувати алабаїв, яких кинули напризволяще десь на Нивках. Собак було двоє—самець та самка. Здоровенні як телята. Самець сторожив течну самку та не підпускав до себе нікого, тому приїхав спеціальний ловець який влучними пострілами поцілив у псів шприцами зі снодійним.

Собаки заснули, але враховуючи їх вагу, в нас було менше години щоб доправити їх до людей, які погодилися забрати псів до до себе. Задача ускладнювалась тим, що їхати треба було аж до Українки—міста під Києвом на протилежному боці від того де ми знаходилися.

Інша складність полягала в тому що в ці дні люди активно лишали Київ створюючі на виїздах довжелезні затори. Міст біля Стоянки вже зруйнували та й по Житомирській трасі їхати вже було небезпечно, тому всі ломанулися виїжджати по Столичному шосе.

Ну і наостанок в нас було мало часу—бо комендантська година починалась о 20:00 здається, а ми виїхали десь о п'ятій.

Отож, ловець з нашою допомогою завантажив туши собак до багажника і ми поїхали. Звичайно, за годину ми не встигли, і враховуючи затори та постійні блокпости, доїхали до місця призначення за дві. Це була навіть не Українка, а дачне містечко ще в десятку кілометрів за ним.

Коли ми приїхали та вийшли, то мене вразила тиша. В Києві в той час мало не щодня прилітали крилаті ракети і працювало ППО, а з мого будинку було чути роботу артилерії на околицях. Ото сидиш і сіпаєшся від кожного схожого на вибух звука. Постійні вибухи та тривоги не давали нормально поспати та підтримували високий рівень тривожності.

А на тих дачах була така тиша! Ні гуркотіння, ні вибухів, ні сирен. Я на хвилинку пошкодував, що нам потрібно буде знову повертатися до неспокійного Києва.

Ще півтори години ми вивантажували собак. То окрема історія, але вчотирьох ми якось впоралися, облаштували їх у сараї та поїхали додому.

Ми мчали до Києва як раптом помітили як на узбіччі хтось махав ліхтариком. Пригальмувавши, ми вчасно побачили прямо перед нами протитанкові їжаки—дорога була не підсвічена і їх дуже погано було видно. Ліхтариком махали люди які в темряві не побачили їжака та на великій швидкості врізалися в один з них.

Нащастя ніхто не постраждав. В останній момент водій якось крутанувся і зачепило лише бік машини, пасажир вцілів. Хлопці потребували буксирування до Києва. Ось-ось вже мала розпочатися комендантська година і був ризик що в місто нас просто не пустять. Проте ми причепили машину і повільно сунули, розраховуючи на те що військові поставляться до нашої ситуації з розумінням.

Саме так і сталося, нас навіть не журили за те що їдемо пізно. Ми успішно проїхали купу блокпостів та дотягли потерпілих додому, добре що нам було по дорозі. Наостанок чоловік дав на пару банок меду зі своєї пасіки.

Ми повернулися додому та швиденько заснули під гуркотіння.


Понравился материал? Подписывайся на мой телеграм канал: https://t.me/full_of_hatred