Врятувати рядового Барсика. Ключ

В другий тиждень війни до мене мене звернувся один з дописувачів. Його мама виїхала з Києва на Тернопільщину і залишила у квартирі кота. Ключі звісно забрала з собою—сильно квапилась. Чоловік попросив мене визволити кота бо вже минуло 10 днів скоро в нього закінчилась би вода.

Нажаль, закриті та покинуті тварини—це супер розповсюджена історія. Багато з них загинули не від снарядів а просто від того що не мали можливості попити. Якщо вже лишаєш тварину—то хоча би залиш її на вулиці, там в неї будуть ненульові шанси вижити.

Ми вирішили що мені передадуть ключа від квартири бусом і я заберу звідти кота.

Бус мав приїхати на Видубичі, але через те що на в'їзді в Київ стояли блокпости, то невідомо коли то мало бути. Ми домовилися з людиною яка везла ключа що вони зателефонують як будуть під Києвом. Зателефонували, ми потроху почали збиратися, я думав що в нас ще багато часу тому що блокпости ж! Виїхали з дому, і тут вони знову телефонують "ми на місці, ви де?". А нам ще 10 хвилин мінімум їхати, я кажу так і так, їдемо. Трубку бере водій буса і починає питати де ми є. Я кажу—10 хвилин. Він починає нервуватися і кричати що ми так не домовлялися, він вже їде назад і його нічого не цікавить. Ми ще трошки поговорили і ніби я так зрозумів що вони ще будуть там якийсь час. Я попросив пані яка мала ключа щоб вона залишила його десь на автостанції, але там все було зачинено. Ну ок, ми все одно їдемо.

Під'їжджаємо, я телефоную, кажу "ви де", а вони такі "а ми вже на виїзді з Києва". В мене знатно підгоріло, ви що не могли сказати що ви виїхали? Реально в такі моменти коли маєш справу з людьми які взагалі ніяк тобі не допомагають, то дупа горить капітально.

Я розумію що ми були винуватими, бо неправильно розрахували час і не знали що фактично немає запасу, бо вони відразу повертаються. Що війна, комендантська година, люди всі на нервах.

Але можна якось трохи подумати і спробувати нам допомогти? Врешті-решт я вмовив панянку залишити ключа де-небудь, бо ми не встигали їх наздогнати тому що їхали на автостанцію Видубичі а не на Столичне шосе, а там складна розв'язка через яку ми втратили купу часу. Вона незадоволено погодилась та повідомила що її чоловік віддав ключ військовому на блокпості. Я сердечно подякував та десяток разів вибачився за незручності.

Вже через 5 хвилин ми вже були на тому блокпості та забрали ключа. Тепер треба було їхати до кота, а кіт знаходився аж на Рембазі. Південний міст тоді був зачинений для проїзду, тому довелося об'їжджати по Дарницькому.

Продовження завтра.


Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred