Через неможливість прибрати фундаментальну проблему війни — страх загинути, реформи спрямовані на збільшення потоку добровольців на п'ятий рік війни, приречені на провал.
Нагорі ймовірно це розуміють, але хочуть пропетляти від змін в силових методах, бо це політично непопулярні рішення.
Результат вам відомий. Навіть не читав детально про нові контракти — байдуже, бо знаю що держава буде робити більше затягнути тих хто є в армії та обдурити тих хто прийде, просто через саму природу системи. Я вже давно змирився з тим, що тягнутиму лямку до талого, та не покладаю ніяких надій ні на що.
Якщо неможливо уникнути силових методів мобілізації, то всі реформи потрібно спрямовувати не на добровольців які все одно не прийдуть, а на свіжомобілізованих та тих хто вже служить.
Менеджерам відомий принцип, згідно з яким ефективніше приділяти більше уваги тому хто працює добре, ніж тому хто працює погано. Контрінтуїтивно, як і «упередження виживання» — якщо у вас є слабкий співробітник, то краще його звільнити або залишити напризволяще, натомість зосередитись на мотивації та розвитку того хто перспективний або вже працює добре.
Список можливих покращень просто безмежний — пан Георгій з каналу Vae Victis вже все підготував — бери й роби!
Не зважаючи на тотально ухилянтський настрій населення, я вірю що більшість чоловіків, потрапляючи до війська, освоюються та впрягаються в катку. Так, ми маємо дуже велику кількість сезичів (по факту дезертирів), але хиткий баланс якось тримається. Тому лише спрямована на поліпшення умов мобілізованих та тих хто вже служить реформа може бути ефективною.
На жаль, крім міноборони маємо також генштаб, а там пріоритетом є комплектування підрозділів т. зв. «штурмових військ» та створення нових бригад, що ставить хрест на потенційній демобілізації тих хто служить з початку війни. Старі бригади сточуються та перетворюються на безпіхлотні, внаслідок чого фронт перетворюється на друшляк, а кацап йде вперед.
Але поза тим є багато чого що можна зробити — узгодити законодавство з реаліями, припинити мобілізовувати непридатних, покращити умови проходження БЗВП.
Через вищезазначені пріоритети комплектування на жаль дуже обмеженим є найважливіше рішення кожного військовослужбовця — вибір підрозділу. Це сильно впливає на природній ріст умовно хороших підрозділів, що надалі збільшує відсоток дезертирства. Звісно що піхотний двіж це найважча робота, але крім відомих всім полків де квітне жмурилово, є й ті що ретельно все планують та максимально збільшують шанси дожити до ротації.
Після таких реформ, збільшення якості та кількості мобілізованих вже можна думати й про те, як потроху виводити тих хто воює з 2022 (чи раніше) — навіть поступова та дуже повільна заміна людей буде кращою ніж десятки нових видів контрактів щопівроку.
Але звісно цього всього не буде — тому очікуємо 170-і та 180-і бригади, збільшення темпів дезертирства, нові, нікому не потрібні контракти з помпезними анонсами та лендінгами та вихід ухилянтського спротиву на новий рівень.
P.S.: існує думка що низькі темпи мобілізації не дають накопичити достатню кількість резервів для контрнахрюку, що зберігає життя наших людей. Так що можливо воно й на краще.
З вами був ᛋ-воєнкор Ріжок, залишайтесь на каналі.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred