Напевне багато хто в курсі про «джедайську техніку порожнього інбоксу».
Торкнусь зараз лише одного аспекту техніки—а саме порожнього інбкосу в сенсі «вхідних» у пошті.
Як працював менеджером у NetCracker, то 80% комунікації відбувалося у пошті. Робочі обговорення, листи від колег із старих проектів, як досі приходять тому що ти залишився у групі, резюме від HR, мотлох від джири та дженкінсу, ціла купа інформації прибувала щоранку. Не дуже збрешу, якщо скажу що під кінець моєї кар'єри в день мені приходило 200+ листів.
Тримати це все непосортованим, одним списком, дуже незручно, тому в атулуці налаштовувалась потужна автоматизація, сортування та тегування. Сервісні листи від яких не можна було відписатись, помічались як прочитані, інші речі старанно сортувались по проектним папочкам, листи від босів відмічались червоним прапорцем (боси писали рідко, але як писали, то треба було діяти), листи від HR теж складались окремо, загалом, 20-30 папок у мене було. Час від часу, коли корпоративний Exchange сварився що стало мало місця, старий мотлох видалявся.
Практично увесь час мені вдавалося тримати мінімум непрочитаних листів, але сам інбокс не був порожнім. «Порожністю» я вважав сам факт прочитаності.
Так само я працював і з особистою поштою. У мене не було 200+ непрочитаних листів (таку картину часто спостерігаєш коли випадково зазирнеш у екран колеги, де буде відкритий його приватний акаунт), раз на день все прочитувалось і якщо лист був з лівої розсилки—відписувався. Чистота та порядок. Мені здавалось що інбокс у мене порожній.
Проте десь рік тому я попав на пост Дорофєєва, де він каже що є сенс саме взагалі видаляти листи, щоб скринька була дійсно пустою а не просто не мати непрочитаних. Типу так мозок не буде витрачати ресурси щоб розпарсити сторінку з прочитаними листами.
Спочатку я не зрозумів як це—видаляти листи, адже там може бути цінна інформація, але потім швидко з'ясував що є функція «архівувати», коли лист не видаляється, а просто зникає з інбоксу.
Після того як я прочитав той пост, то одним рухом зніс всі листи у архів, а далі робив просто—якщо мені треба було щось зробити, то робив, якщо ні—залишав листа непрочитаним поки не зроблю, як нагадування. Якщо кілька днів потому все одно нічого не робив, наприклад прийшов лист з розсилки а я відразу не прочитав, залишив «на потім», а «потім» не наступало ніколи, то я безжально відправляв листа у архів.
Ефект від цього дійсно є. Здається—ну бачиш ти порожній список замість прочитаних, що тут такого? А ні, мозок витрачає менше мислепалива на парсинг списку, і чітко бачить задачі, які потрібно зробити. Перевірка пошти стає миттєвим заняттям, тому що зерна від полови відокремлюються відразу.
Те саме я застосував і для вкладок браузерів. Намагюсь не тримати більше 5 відкритих табів, і якщо раніше в мене були запінені вкладки з поштою, джирою, гітлабом, авс, то з часом я їх позбавився. Тепер якщо бачу що вкладка довго висить, а активності по ній не відбувається, то я її закриваю. Не дуже й треба було, значить. Незакриті таби створюють додаткове когнітивне навантаження, відчуття захарщеності і вимагають уваги, перебирання, провокують марні думки і так далі.
Зараз в браузері стабільно відкрита тільки одна вкладка з гітлабом.
Як працюють люди з повною сторінкою непрочитаних у пошті та сотнями вкладок у браузері—мені незрозуміло.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
