В 14-му році за прикладом колеги купив собі кроскантрійкного ровера. Звісно захотілося десь покататися. Є така спільнота ВелоКиїв, там для того спеціально зроблений розділ. Організатор покатеньки анонсує дату, маршрут, місце збору та додаткові умови. Зустрічаєшся з тіпами в визначений час ну і їдете. Типу така соціалізація.
Вирішив і я вписатися в цей двіж. Обрав якусь «лайтову» поїздку, хоча до того вже був відносно досвіченим, приїхав на кп пуща водиця, і...
Дуже швидко виявилося що потрапив я компанію до професійних покатеньщиків, для яких «лайтово» це тримати середню швидкість 25 км/год. Не було часу дивитися по боках поки їдеш в лісі, всі зусилля були спрямовані на максимальне вкручування, щоб не відстати від команди.
Я виявився найслабкішим учасником, хоча сам собі думав що вже досить витривалий, бо того був їздив по 40 км без проблем, а одного разу влупив 70 і нічо.
Під вечір коли вже поверталися то я ледве крутив педалі. Я був останнім. Почався дощ, а їхати додому по Києву вже не було сил. Я сів на тролейбус і ганебно докотився додому як є.
Більшість людей з якими я їхав вкручували заради вкручування та фактично були спортсменами-аматорами, а не тіпами яким в кайф проїхатися по лісу.
Їхати та ригати мені не дуже подобалося, інвестувати час в тренування я не збирався, такий формат спорту мені не зайшов, тому мій вело запал швидко згас.
Після того я більше в покатеньках участі не брав, та перейшов на даунхіл. Там теж солідні навантаження, але спринтерського типу, а не марафонського. І завжди можна перепочити на підйомнику та нікуди не поспішати.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
