З перших днів війни стало зрозуміло що без власного авто буде важко. В умовах, коли не працює громадський транспорт, таксі не ходить, рейсові автобуси та поїзди переповнені, людині яка не може самотужки нікуди поїхати, доводиться дуже складно.
В перші тижні дістатися з одного берега на інший було справжнім квестом. Ми завджи намагалися підвезти людей, але таких "волонтерів" на всіх не вистачить.
Коли ми почали закуповувати на зібрані кошти гуманітарку та розвозити, то також виявилося що легкова машина це добре, а вантажна—значно краще. Тому що одна справа завантажити 500кг в багажник та салон і розвезти це все за пару раз, а інша—прийняти десяток палет з Європи і забрати кудись її з логістичного складу на околицях Києва.
В такий момент люди з бусами миттєво зростають у цінності.
Якщо я і конкретно шкодую про щось, що не встиг до війни—так це про те що завчасно не купили буса. Доводилось шукати знайомих через знайомих, які б допомогли то перевезти два десятки вольерів з тваринами до кордону, то забрати гуманітарку.
Останнього разу нас за один день виселили з гаражу де ми зробили склад, а хлопці з бусом були зайняті. Через трьох знайомих знайшли людей з вантажно-пасажирським віваро та джипом з кунгом і то робили три ходки щоб перевезти все з одного гаража в інший. А в спрінтер все би влізло за раз.
Бус у господарстві завжди знадобиться, навіть не під час війни. Поїхати з роверами або лижами до Карпат, перевезти речі, людей або тварин. Завжди актуально, завжди потрібно.
Тому зараз наші знайомі в Польщі шукають нам нормальну євробляху, які зараз можна завозити навіть цивільним.
Будемо мати буса—заживемо!
P.S.: і каністри. Бо ще за тиждень до війни в епіцентрах не було жодної каністри.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
