Не люблю згадувати перші місяці війни. Відчуття безсилля від того що росіяни безкарно закидують нас ракетами та бомбами, а світова спільнота висловлює занепокоєння.
Фільм повертає нас якраз до цих днів. Це змонтовані докупи та озвучені відео, які відзняв журналіст Associated Press який знаходився у Маріуполі до середини березня. Ви всі бачили значну їх частину: це знищена РЛС, кадри російських танків які розсувають автобуси та стріляють по будинках, пологовий будинок з тією самою породіллею яка вижила та потім переїхала до Донецька.
Ситуація Маріуполя унікальна в тому плані що це єдине місто яке було в повному оточенні та чинило опір протягом довгого часу, бо інші або швидко здалися, або були напівоточені й люди мали можливість вийти, а військові — отримати підкріплення. Тому фільм просякнутий духом невідворотності гіркого кінця.
Дивитися важко. Я людина емпатійна, що поринає у світ на екрані, тому мені складно дивитися жахи та трилери, а тут не вигадка, а реальні люди та реальні події. Це напевне перший раз на моїй пам'яті в кінотеатрі, коли весь час перегляду у залі була цілковита тиша.
Зараз багато говорять про те що люди що живуть подалі від фронту, розслабилися, та забули про війну. Живуть на чілі. Не можу їх звинувачувати в цьому. Люди завжди були людьми. Складно досягти такого ж рівня бойового духу коли росіян відсунули від великих міст на схід.
Фільм нагадує що може трапитися, якщо не вигнати загарбників з нашої землі.
Раджу до перегляду.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred