Головна особливість життя в армійських структурах, до якої мені дуже важко звикнути це повна невизначеність та надзвичайно короткий горизонт планування.
Після півтора десятка років роботи в організаціях де люблять багато обговорювати та планувати, армія видається просто мукою.
Невідомо не те що буде завтра, невідомо що буде через годину. Фіксованих констант у цьому всесвіті тільки п'ять — це підйом, сніданок, обід, вечеря та відбій (тут мова про ППД). На них можна покладатися та триматися наче за соломинку порядку в вирії ентропії.
В такому середовищі непросто ефективно використовувати вільний час. Будь-якої миті може без попередження стартувати якась активність. Мені, людині, що звикла працювати у спокійному сфокусованому середовищі без переривань, тут робити щось, що не стосується виконання безпосередніх обов'язків та задач, досить складно.
Потрібно перебудовувати мислення та вчитися вміщати корисну діяльність у будь-які вільні слоти. Так, можна і твітор почитати, і в телеграм позалипати, але сісти спокійно зробити якусь задачу по роботі або проєктам поки що не вдається.
І це тільки про роботу, а так то в принципі складно існувати коли невідомо чого очікувати.
Ризикну припустити що з підвищенням статусу (як формального, так і неформального) отримуєш трішки більше розуміння коли та що відбувається та можеш вже якось крутитися, але до того мені ще далеко.
Крім того, що в будь-який момент може розпочатися що завгодно, так само і запланована активність може скасуватися або перенестися. Взагалі, улюблене заняття в армії це чекати. Була запланована зустріч? Ок, спочатку переноситься на годину, потім на дві, потім на півтори, потім ще на дві, потім на завтра, а потім скасується. Весь цей час ти знаходишся напоготові. Як кажуть досвічені бійці, «найважливіша якість солдата то терпіння та витримка».
Так само з більш стратегічною діяльністю. «Ситуація змінилась», те що було заплановано вже неактуально, очікуємо нових наказів.
Це я пишу з досвіду N=1, але мої знайомі підтверджують цей анекдотичний досвід. Зараз мені неясно чи такі порядки є умисними, чи це така культура, чи є ще якісь причини. Швидше за все комплекс + специфіка колективу.
Жити непросто, але можна, гадаю що з часом адаптуюсь.
P.S.: шановні підписниці на підписники, мені в підрозділ потрібна зарядна станція для зарядки батарей в полях. Якщо у вас є непотрібний/зайвий EcoFlow/Bluetti та ви вірите в міць наших ППО так само як я, і не готуєтесь до осінньо-зимових блекаутів, то я б з радістю купив у вас такий девайс, пишіть у приватні.
P.P.S.: також потрібен ігровий ноут, але зарядна станція важливіша.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred
