Мій guilty pleasure якого я марно намагаюсь позбутися це заходити на ДОУ в коментарі до будь-яких тем що торкаються армії та обзивати та ображати людей що пишуть ухилянтські, зйобські або зрадойобські коментарі.
Опонент зазвичай не маючи чим відповісти застосовує ad hominem та звинувачує мене у тому, що я «тиловик» та «сиджу в офісі», а тому не маю морального права відправляти людей на вірну загибель.
Уже далекого літа 2023 року коли я обирав підрозділ та посаду ідея працювати на тиловій посаді здавалась мені абсолютно ганебною. Саме тому я свідомо пішов на бойову роботу що передбачає перебування безпосередньо у зоні бойових дій. Вже за рік я про це пошкодував, але шляху назад немає, або він надто ризиковий.
Втім, з часом, попри погані соціальні навички та низький емоціональний інтелект, мене перевели на умовно «тилову» роботу, таку що передбачає розташування поза зоною досяжності артилерії та дрібних дронів противника.
Тому віднедавна я, дотримуючись принципу «шкура в грі», перестав відправляти ухилянтів в окопи.
Але про що ухилянти та зрадойоби забувають, звинувачуючи військових-тиловиків, так це в тому яка є колосальна прірва між цивільним та військовим життям.
Заборонені або сильно обмежені переміщення без дозволу. Відсутність регламентованого «робочого дня», коли треба то будеш працювати без сну та вихідних. Низька зарплатня. Відсутність або висока складність зміни «компанії» або «колективу». Сильно обмежене кар'єрне зростання. Проживання в іншому місті, без родини.
Все це забувається коли йдуть аргументи проти мене. Якщо в «тилу» так просто, то чому не підеш сам? А, тому що «не хочу, щоб відправили у піхоту»?..
Аргумент розвалюється сам собою. Будь-яка військова служба це ярмо яке не порівняти з цивільними. Хоч бойова, хоч тилова.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred