Півроку тому я заїхав на бліндаж до мінометників однієї з бригад ДШВ. Там було дві кімнатки, половина однієї з яких була вільна, чого якраз мені вистачало.
У періоди відносного спокою ми спілкувалися, стандартні армійські теми — скільки воюєш, де був, шо бачив, шо робив, які проблеми.
Одне з гострих питань в армії — це гроші. Частково через низьку фінансову освіченість значної кількості людей, але загалом через те що мало платять. Мій візит якраз припав на зміну в порядках нарахування бойових виплат: тепер, щоб номерам обслуги міномета, який стоїть в 3 км від дуже умовної ЛБЗ, будуть зараховувати бойовий день тільки якщо вони зробили N пострілів які були підтверджені аеророзвідкою. Якщо ж пострілів не було — то й «бойові» не нараховуються.
— „Все вірно“, скажете ви, — „Не стріляв — за що тоді платити? Ми створюємо позитивну мотивацію у розрахунків та командирів батарей — щоб вони шукали цілі та наносили вогневе ураження, так переможемо“.
Воно може і вірно, але що робити коли негода, коли кацап зачаївся, коли немає можливості провести аеророзвідку, коли над вогневою позицією кружляє розвід дрон, коли на позицію не змогли підвезти БК, коли позицію розібрали й люди очікують евакуації, коли... Безліч коли.
Такого плану «мотивація» має йти тільки зверху базового мінімуму. Сидиш на ЛБЗ — маєш отримувати 3300 просто за сам цей факт. Хоч ти стріляв, хоч не стріляв. За якісну роботу — бонус.
Натомість держава за замовчуванням вважає що ти не працював і повинен доводити факт за що тобі мають нарахувати гроші.
Досить швидко ці нововведення прийшли до нас. Не буду вдаватися в деталі, але суть така сама. Не має доказів бойової роботи — немає грошей.
Того тижня зустрічався з одним зі своїх побратимів, з яким я починав, але потім наші стежки розбіглись. Він підписав контракт коли ще не мав 24 років, але тоді ще не було програми 18-24. Як ви пам'ятаєте, згодом програму розширили та зробили зворотно сумісною з минулопідписаними контрактами. Його бригада підпадає під всі умови і йому заднім числом повинні виплатити частину мільйона.
Але за замовчуванням держава вважає що ніякі виплати тобі не належать, і потрібно доводити зворотне. Самому хоботитися, збирати документи, кудись їх подавати. Мій побратим вже рік не може добитися тих виплат, через те що або зайнятий бойовою роботою, або діловоди та фініки частини загубили документи, або вони загубилися ще вище або ще якісь дурні проблеми.
Ну і звісно стара як світ проблема з отриманням ветеранського посвідчення, яке можуть видати як досить швидко (півроку), а можуть не давати роками.
Про поранення я взагалі мовчу, деякі мої побратими роками не можуть отримати виплати, а про ВЛК де тебе скотське ставлення понаписано і без мене купу всього.
Це абсолютно кафкіанський абсурд. Ти кладеш роки свого життя, здоров'я, можливостей, а до тебе ставляться як до сміття.
У всіх випадках не ти повинен доводити державі що заслуговуєш на пільгу, виплату, премію, а держава повинна докладати всіх зусиль для того, щоб це з'ясувати. Якщо з бойовими виплатами та статусом УБД це ще можна якось пояснити складністю, то з 18-24 такого не має бути — тому що держава володіє повною інформацією достатньою для фіксації цього факту.
Держава що хоче перемагати та залучати більше мотивованих людей до сил оборони не повинна поводитись як рабовласник.
Смішно, тупо та дуже сумно писати щось таке на 5-ий рік війни, коли всі базові гігієнічні проблеми мали б бути давно вирішені, але ми бачимо тільки погіршення.
P.S.: уже кінець березня, а я досі не отримав бойові виплати за грудень.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred