Bombed last night, and bombed the night before
Going to get bombed tonight
If we never get bombed anymore
When we're bombed, we're scared as we can be
2017го року під час розмови з колегою на посиденьках в барі я сказав «от я б поїхав на війну, війна — це справжня чоловіча справа!», звісно говорив я це для понтів, бо якби дійсно так вважав то вже б давно був там. Насправді я просто малодушний боягуз, а для оточення раціоналізував свій вибір як «відсутність кєнтів з двіжу».
Раніше вже писав що ретроспективно краще б мені було йти на програмістську посаду. Вам порадив би те ж, але у 2022-2023 мені це чомусь здавалося негідним, хотілося на справжню війну. Вже не пам'ятаю, чим я тоді думав, але напевне ріжок-2014 який щодня дивився на мапи та з болем читав новини й думав «треба йти», а потім «та ні страшно», все ж таки досяг свого. Ріжок-2024 що рахує хвилини від останнього приходу та читає Ісусову молитву, думає «дурень, міг би зараз лежати з коханою в м'якенькому ліжечку», але вже нічого не зміниш.
Досі не визначився, шкодую про свій вибір чи ні. Звісно, в абсолютній оцінці я програв. Змарнував роки життя, піддавав себе невиправданим загрозам, погіршив здоров'я, замість того щоб ще до війни виїхати та спокійно жити життя. Війна — безглузде заняття, та найраціональнішим вибором є втеча.
Але щось є в тому, щоб відчувати зв'язок з усіма чоловіками усіх часів які так само як і я, йшли на зустріч небезпеці, ховалися по окопах, траншеях та бліндажах від бомб, ракет та снарядів, витримували жорсткі умови та врешті знищували ворога або відступали.
Щось є в тому, щоб довести собі що можна подолати тваринний страх, зібратися та виконати завдання.
Звісно я не рексував, CQB не займався, 100 днів на позиціях не сидів, з тилу противника не виходив, на острови не десантувався, але десь був та щось бачив, щоб укріпити внутрішній стрижень.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred