На Слабодухівській ділянці фронту воїнами 420-го ОШП «Горбата Гора», 150 ОБрТрО, 69 ОМБр, 96 ОДШБр, 14 батальйону 88-ї ОГШБр за підтримки ЦСО «Б», підрозділів «Black Cock Company», «Дірлевангер» та «1488» у складі 100500-го центру ГУР, Позаземного Легіону, батальйону «Чаклун», спецпідрозділу «Братан-Х», 18-го центру ССО, а також зведеного угруповання СБС у складі підрозділів «Flying Dicks», «Летючі Хряки», бригади «Necrosis» та 488 ОБр СБС «Ухиллес» була проведена операція в населеному пункті Маленька Кишенька. В результаті було зачищено 15 підвалів, звільнено 2.5 км² території та зупинено просування противника.
Читачки та читачі з управлінським бекграундом пам'ятають про «Brooks's law» — „Adding manpower to a late software project makes it later“. Закон може бути деякою мірою застосований до армійської взаємодії. Якщо зібрати на малій ділянці фронту велику кількість підрозділів, кожен зі своїми штурмовиками, логістами, піхотою закрепу, дроноводами всіх калібрів (мавіки, крила, фпв, важкі), артилерією, зв'язком і штабом, то після перевищення деякого ліміту робота просто паралізується через необхідність витрачати купу часу, щоб з'ясувати хто де знаходиться та чиї люди зараз рухаються. Коли немає єдиного центру управління який координує військовий задум та збирає в купу інформаційні потоки від всіх бойових одиниць, то ефективність всього визначається ефективністю найменш боєздатного підрозділу. Ви можете випустити спецназьорів рексів в рейд який буде зіпсований, бо хтось робив переміщення в тому ж районі і його побачив противник та почав насипати по сектору.
Я розумію чому так відбувається — підрозділи виснажуються, бригада здувається до взводу боєздатної піхоти, але штаб та весь «бек-офіс» нікуди не зникає та продовжує функціонувати. Як наслідок, фронт переповнений знекровленими з'єднаннями які керують десятком піхотинців що не можуть показати носа з підвалів та не ротуються по пів року. На підсилення видається така ж бригада, з такою ж кількістю піхотинців і ділянка перетворюється на вінегрет перемелений блендером.
«Так віддайте людей бригади Х в підпорядкування бригаді Y і все вирішиться само собою!» — скажуть прохавані читачі. І так і ні. Ніколи люди зі сторони не будуть мати таку ж ефективність як люди зсередини. Рівень підготовки та злагодження завжди буде відрізнятися, тому треба не просто прикріпляти людей, а повністю їх передавати, переводити, заново вчити.
Це все вимагає непростих політичних рішень, тому що вищий командний склад не просто так пробився на своє місце, і поряд з тими хто пройшов шляхом меритократії є кєнти куми та брати. Тому найпростіше рішення — визначити найкращі підрозділи та масштабувати їх, а неефективні — розформовувати, так і не було прийнято, й зараз на двох українців піхотинців є три гетьмани командири.
Ця інформація звісно для вас не нова, та й військовий аналітик з мене ніякий, проте вже 2026, а віз і досі там, про що я вам і доповідаю.
Сподобалось? Долучайтеся до мого телеграм каналу: https://t.me/full_of_hatred