Поїздка до Бахмуту: евакуатор Сергій

Після зустрічей з військовими ми поїхали на ночівлю. В нас виникла невелика халепа з розміщенням, тому ми попросилися до Сергія і він люб'язно погодився прийняти всю команду. Цей пост присвячую йому.

Сергій Іванов — зараз один з найвідоміших евакуаторів людей з прифронтових зон. Перед тим як розповісти про нього, прошу поставити вподобайку та підписатися на його телеграм канал @donbassevacuationfrontline.

Евакуювати людей він почав ще в перші тижні війни. Спочатку відправив родину до кордону, потім вивозив людей з Київської області, потім перемістився на Донбас. З Бахмутського району він вивозить людей вже пів року. Щодня він їздить до міст та сел, та забирає звідти людей.

За весь час він не попадав у серйозні халепи, хоча був близько. На інстаграмі ви можете подивитися відос де снаряд прилітає в 100 метрах від під'їзду біля кого він чекав людей, є відос де міна падає у 20 метрах перед машиною, всяке бувало, але він завжди виходить неушкодженим з цих ситуацій.

Допоки це було ще можливим, він вивозив людей з Соледару, але на момент нашої зустрічі там вже тиждень як просунулися кацапи, і їхати туди було вже смертельно небезпечно. Відомо що там пропало двоє його друзів, британців, теж евакуаторів.

Я запитав, як так трапилось, і Сергій пояснив, що з часом, коли ти щодня їздиш по небезпечним місцям, то почуття небезпеки притуплюється. Тобі здається що якщо ти проїхав десь вчора, то так само проїдеш і сьогодні. Тому одного дня ланцюжок успіхів обривається, і поворот не туди стає фатальним. Він вірить, що британці живі й з ними все буде гаразд. Сподіваюсь на це теж.

Я запитав, чому люди не виїжджають, чому залишаються жити в таких важких умовах? Поширена думка що це ватани-ждуни, які чекають окупантів, але Сергій вважає що таких дуже небагато. В основному залишаються люди, які просто не бачать себе десь в іншому місці. А як же постійні обстріли? Каже, є люди, які хизуються тим що були недалеко від обстрілів, або навмисне ходять містом і не ховаються.

Я запропонував Сергію фінансову підтримку, кажу давай збір зроблю на каналі поремонтуємо тобі буса, але він скромно відмовляється. Каже що співпрацює з французьким фондом, який покриває повністю обслуговування авто та пальне, оренду помешкання і ще зверху трохи насипає. Також завдяки фонду Сергій матиме можливість з'їздити за кордон, щоб побачитися з донечкою.

На евакуації буває всіляке — часто немає зв'язку і він приїжджає по адресі та гукає людей. Буває таке що люди довго збираються, буває що відмовляються їхати, тоді доводиться їх якось вмовити. Каже, дівчина в команді дуже добре допомагає в таких випадках — люди більше їм довіряють, та схильні піддатися на вмовляння. Буває таке що приїжджає, а людей немає.

Поки ми сиділи й балакали, то Сергій показав проморолик який він відзняв та змонтував для одного музиканта, в цивільному житті він відеомонтажер. Кажу йому, „роби контент для телеграм каналу“, той сміється, „та вже не знаю що знімати, сюжети одні й ті самі, локації теж вже знайомі“.

Зараз темпи евакуації знизились. В Соледар не поїдеш, в Бахмуті теж вже мало заявок. На ранок він мав вирушати до Прасковіївки.

Сергій супер спокійний, я б навіть сказав флегматичний. До обстрілів та небезпеки звик і каже що подекуди навіть знаходить задоволення в поїздках. Такі люди викликають надзвичайну повагу.

Ми поспілкувалися та й зібралися спати. На всіх місця на диванах не було, тому ми згадали що в нас повний L200 спальників, хлопці зганяли за ними, і ми вклалися спати.

Щиро вдячний Сергію за теплу зустріч, хорошу бесіду та супроводження нас до Бахмуту. Про це завтра.

Не забувайте підписатися на телеграм інстаграм та фейсбук Сергія.