Півтора року у війську

Минуло вже півтора року як я у війську.

Армія гігантська, напрямків багато. Робота в різних підрозділах кардинально відрізняється і по умовах, і по ефективності. Ефективність залежить в першу чергу від задачі та напрямку, потім від взаємодії та управління, потім від забезпечення. Ви можете розвалювати десятки буханок на місяць, а можете за той самий місяць взагалі не бачити жодної живої душі, бо на вашому напрямку просування немає або воно максимально повільне.

Можете сидіти зі своїми літачками та нюхати бебру, бо розвідка нічого не дає, а можете щодня виносити укріпи та техніку.

Можете кєнтуватися з братухами суміжниками, а можете потрапити на шакала-самодура який перешкоджає роботі.

Можете працювати новітніми комплексами, а можете постійно терпіти від власного РЕБу та не мати змоги нічого зробити старим обладнанням.

Найгірше тут те, що ніколи не вгадаєш, де будеш, та не можеш легко змінити нічого. Війна це тобі не «ринок» де ти вільний обирати «проєкт» або «компанію». Куди послали там і працюєш. «Кар'єрне зростання» залежить від багатьох факторів. Ти не можеш просто піти в інше місце «архітектором», бо тобі так захотілося. Парадокс кваліфікованого працівника нижньої ланки — його ніким замінити, тому він сам своєю кваліфікацією обмежує зростання. Керманичів різних сортів є багато, а тих, хто може, вміє, та робить — одиниці. Тому той хто не здатний робити добре свою роботу йде на гору, а спеціаліст — сидить під землею.

Зараз схиляюся до думки що якби працював за фахом (тобто розробником), то приніс би більше користі, ніж на бойовій посаді. На жаль, в мене не знайшлось достатньо мотивації та інженерної підготовки, щоб робити щось поза безпосередніми задачами. Як виявилося, мої сильні сторони — це облік та фінанси (бухгалтерія та збори коштів), програмування (дрібні інструменти для підрозділу) та загальна відповідальність та організованість. Слабкі — відсутність хорошої радіоелектронної підготовки, невміння працювати руками та брак досвіду з залізом.

Також ймовірно варто було б йти працювати у мілтек. Наші компанії роблять дуже потужні рішення, і це не 2.5 людини які на гаражі збирають 5 дронів на гроші волонтерів, а справжні, масштабні, промислові виробництва, і там не вистачає спеціалістів.

Якби повернути час назад то я б вкладався в SDR-детектор дронів та автоматичне подавлення (так звана «штора»). Дуже перспективний напрямок, який досі не закритий. Хоча скоро всі будуть літати на волокні з яким ніц не зробиш.

Війна одноманітна та втомлює. При тому, що я маю досить хороші умови по ротаціях, та не отримую й десятої долі тих випробувань, які проходить піхота, я вже теж втомився. Найбільше мені хочеться, щоб війна зупинилась, а я зміг то все відкинути та повернутися до сім'ї, мирного життя і роботи. Створювати, а не знищувати. Багато хто скаржиться що в армії «отупів». Я цього не відчуваю, бо намагаюсь постійно щось програмувати, на відпочинку та коли є вільна хвилинка читаю HackerNews та більш менш залишаюсь в ІТ контексті.

В мене немає зайвої бравади. 152, 122, 120-й та інші міліметри не раз свистіли поряд, обіцяючи смерть, але проходили повз і в жодному разі мені не хочеться повторювати цей досвід (а доводиться). Як казав один командир, «мотивація — це лише тонкий прошарок вашої свідомості, що дуже швидко нівелюється танковим пострілом противника». І це правда.

Чекаю на договорняк.