> ## Content Index
> Fetch the complete content index at: https://www.rozhkov.me/llms.txt
> Use this file to discover other available public pages before exploring further.

# Трагедія ентерпрайзної розробки
- URL: https://www.rozhkov.me/enterprise-tragedy/
- Published: 2023-05-09T06:24:00.000Z
- Updated: 2023-05-09T06:24:00.000Z
- Author: Vova Rozhkov
- Tags: робота

Значну частину кар'єри я працював у великих, ентепрайзних компаніях які робили ентерпрайзний софт на ентерпрайзній технології Java Enterprise Edition.

Велика компанія, велика кількість людей, велика кількість клієнтів, великі клієнти.

Все велике.

Все, крім мого вкладу. Він мізерний, а то й від'ємний.

Головна проблема ентерпрайзу для мене — важливість не результату, а процесу. Байдуже чи добрий ви софт робите, чи поганий. Чи повільно, чи швидко. Поки крутяться шестерні *well-oiled sales machine*, контракти крутяться і лавеха мутиться, не має значення взагалі що ви робите.

Вперше я це усвідомив коли з подивом дізнався, як один з замовників відмовився від нашого рішення на користь іншого. Цей проєкт тривав декілька років, і в ньому були залучені значні людські ресурси. Але потім у клієнта змінився якийсь CIO, і він одним махом перекреслив всі зусилля.

Пізніше я побачив що великі продажі працюють зовсім не так, як умовні маленькі. Люди, які будуть вашими користувачами, часто не зацікавлені в змінах або чомусь новому та чинять пасивний опір. Особа, що приймає рішення про покупку або підписання контракту не є цільовою аудиторією даного проєкту. Команда продавців вдається до різноманітних трюків на грані хабарництва, щоб схилити клієнта на свій бік.

Якість стрімко летить у прірву, бо середовище виховує відповідний майндсет людей — робити якомога менше та уникати відповідальності. Хто працює понад норму — той, очевидно, [дурень](https://www.rozhkov.me/loyalty-and-comfort-zone/), бо зусилля його будуть все одно змарновані.

Звичайно, крім обговорення зарплат працівникам на таких проєктах більше нічого не цікаво. Бо їх робота порожня, результат не важливий, впливу на нього не має, а всім на все байдуже.

Втрачається мотивація робити щось, бо воно нікому не потрібне.

Люди, що можуть працювати так роками, викликають в мене деяку повагу. Як тільки бачу що те, що я роблю, нікому не треба, мій віртуальний прутень мотивації ловить пів на шосту, а мозок починає думати чим би нормальним зайнятися натомість, або впадає в апатію.