День перед війною

23-го лютого 2022 року у нас з колегами був щомісячний мінікорпоратив. Того дня перед барчиком вирішили піти в тир, постріляти з пістолетів. Готувалися😅

В тирі нас детально проінструктували, та видали глок, беретту та купу набоїв. Постріляли. В мене непогано вийшло.

Після того ми відправилися в ресторан Чічіко на ярвалу, де смачно поїли та трохи потеревенили. Поряд сиділа відома журналістка, здається з Цензору. Пам'ятаю як дістав телефона, відкрив укрправду, там була якась новина про скупчення військ та можливий напад, все капсом та червоними літерами, і мені стало реально тривожно.

Взагалі я не дуже переживав, бо не вірив що буде повномасштабна війна. Ми з колегою у коворкінгу неодноразово обговорювали це питання за кавою, і щоразу такі „Та нє, нападати ж немає ніякого сенсу“. Я гадав що максимум буде заваруха на Донбасі.

Інший колега, з яким ми за тиждень чи два до того ходили обідати, тоді казав „а я поїду у відпустку, до Туреччини, на два тижні. Якщо нічого не трапиться, то так і буде“. Цей колега відтоді живе закордоном.

За тиждень до того я купив собі дескмат та мишку Ducky Feather, щоб зручніше працювалося у коворкінгу. «Заїдав» тривожність компульсивними покупками. Наступного разу я дістану ну мишку та той дескмат аж через рік.

Після рестику, десь о 12 ночі я, пригнічений, пішки чалапав до дому, а тривожність наростала. Ледве заснув о третій ночі. Ну а о п'ятій, як і ми всі, вже прокинувся та їхав на лівий берег, за мамою та котами.

Почалося нове життя.

Як же заїбала війна.

Як же всіх заїбала кожен день війна...